Мирослава Бердник: У Директорії і в її уряді не було розбіжностей у тому,…

У Директорії і в її уряді не було розбіжностей у тому, як розв'язати церковну проблему на Україні. Всі сходились на тому, що нам необхідно зробити церкву автокефальною. Проте в цьому питанні ми натрапили на великий спротив православних епіскопів України. В 1918 році собор епіскопів України категорично висловився проти автокефалії української православної церкви, заявивши про свою вірність новообраному всеросійському патріархові. З огляду на це уряд Директорії вирішив ввести автокефалію державним законом. Державний акт про автокефалію ми оголосили в Києві 1 січня 1919 року, зазначивши, що українська автокефальна церква з її духовною ієрархією ні в якій залежності від патріарха всея Русі не стоїть. Але православні епіскопи України ігнорували державний акт про автокефалію. В зв'язку з цим в урядових колах Директорії у декого виникла ідея створення українського патріархату з покликанням на патріарха львівського митрополита Шептицького. Розуміється, по суті мова йшла про введення унії, але слово унія якось випадало у тих, хто обстоював ідею створення українського патріархату на чолі з Шептицьким. А обстоювали цю ідею наші брати галичани — урядові представники ЗУНР, яких з часу договору у Фастові понаїздило в Київ багато. Особливо відзначався в цьому галицький діяч Лонгин Цегельський, який після з'єднання ЗУНР з УНР увійшов в уряд Директорії як заступник.